ЯПОНСЬКА ПОЕЗІЯ ХАЙКУ

Весняний дощ!
Шкода мені людей,
Які не вміють вірша написати.
                   Йоса Бусон (1777)

Вам не трапиться, мабуть, жоден японець, який за своє життя не спробував би скласти власного вірша чи не знав би напам‘ять кілька хайку з поетичної спадщини Мацуо Басьо, Кобаясі Ісси, Йоси Бусона або танка з відомих поетичних аналогій VIII – XIII ст.. З дитинства поезія так органично входить до повсякденного життя мешканців цієї країни, що уявити собі японця, який би не любив поезію, неможливо

Поетичні шедеври, створені впродовж багатьох поколінь кращими японськими поетами, трапляються в Японії на кожному кроці. Вони викарбувані на гранітних брилах, установлених практично в усіх мальовничих куточках країни: поблизу численних водограїв, обабіч стародавніх доріг, на гірських перевалах.

Переважна більшість пейзажних малюнків на шовку чи папері, так званих «каке-моно» («каке-дзіку»), теж, як правило, супроводжується текстом вірша відомого поета або самого художника.

У сучасній японії на все японських та місцевих каналах телебачення регулярно виходять спеціальні поетичні програми, проводяться численні конкурси та поетичні турніри. І ця любов японців до поезії, їхнє доскональне знання національної поетичної спадщини – лише один із яскравих проявів надзвичайно дбайливого ставлення цього народу до свого історичного минулого і власної культури, якому в них варто було б повчитися багатьом народам світу.

Відомий французький перекладач японської поезії Жорж Бонно, за ритмічною структурою, виділяв п‘ять головних японських поетичних жанрів

1.«Наґа-ута» (дослівно яп. «довга пісня»), метричну структуру якої складає «елементарний ритм» (5-7… або 7-5… складів у рядку) з невизначеною кількістю рядків.
2.«Додоїцу» - 26-складова строфа (відповідно: 7-7-7-5 складів у рядку-стовпчику)
3.«Танка» (дослівно яп. «коротка пісня») – 31-складова строфа (відповідно: 7-5-7-7-7 складів у рядку-стовпчику)
4.«Хайку» (дослівно яп. «комічний вірш») – 17-складова строфа (відповідно: 7-5-7 складів у рядку-стовпчику)
5.«Сінтай-сі» - сучасні вільні строфи з невизначеною кількістю складів у одному рядку і рядків у вірші.

 

 

ПОЕЗІЯ ХАЙКАЙ

«Хокку вражають своєю неперебірливістю. Ці вірші не «не ростуть зі сміття», а залишаються з ним. Їм байдуже, про що казати, тому що важлива не картина, а погляд. Хокку не розповідають про те, що видно й без нього. Ми бачимо світ не таким, яким він нам уявляється, і не таким, яким він міг би бути, і не таким, яким він мусив би бути. Ми бічимо світ таким, яким би він був і без нас. Хокку не фотографують мить, а викарбовують ії на камені. Вони зупиняють плин часу – так, як зупинений, а не зламаний годинник. Хокку не лаконічні, а самодостатні. Це остаточний результат віднімання. Сюжет у хокку розгортається яза межами тексту. Ми бачимо лише його наслідок. Слова у хокку повинні приголомшувати точністю – неначе сунув руку в окріп»

                                                                                               О.Ґеніс

Жанр хайку почав перетворюватися на окремий поетичний жанр ще на початку XVI ст.   У  1532р. японський поет Ямадзакі Сокан склав поетичну збірку «Інуцукуба-сю», до якої включив кращі приклади «початкових віршів» (хокку) із різних відомих на той час збірок ренґа.
У 1619 р. поет Мацунага Тейтоку засновує в м.Кіото першу в історії японської поезії школу хайкай.

 

 

МАЦУО БАСЬО

 

Мацуо Басьо (Мунефуса) народився 1644 р. у місті Уено в родині самурая Мацуо Йодзаемона. Завдяки батькові та старшому братові отримав дуже добру на той час освіту. У 1672 р. залишає сім‘ю і їде до Кіото, а потім до Едо (Токіо). Після того, як взимку 1682р. пожежа знищила його хатинку, він вирушає в багаторічну подорож по країні.

Головними естетичними принципами поезії хайкай Мацуо Басьо вважав:

а) «вабі» (досл. яп. сум, печаль, журба) – почуття, яке зроджується з розуміння недовговічності людського життя в одвічному світі;
б) «сабі» (досл. яп. наліт/поволока, відчуття старовини) – таємничий смуток самотності, що його відчуває душа поета, яка на мить відсторонюється від буденності життя й починає розуміти одвічну внутрішню суть предмета, природного явища тощо;
в) «сіорі» (досл. яп. в‘янення, зблякнення, змаріння) –  безпосередній, але зовнішньо (тобо лексичними засобами) не виражений прояв «сабі» у самому вірші, його настрої
г) «хосомі» (досл. яп. тонкість, витонченість, тендітність) –  вишуканість форми вірша, яка дозволяє поетові розкрити й передати красу «сабі»
д) «карумі» (досл. яп. легкість, простота) –  краса невибагливості й простоти зовнішньої форми, яка дає можливість віддзеркалити глибинну суть вірша через просте й зрозуміле
е) «фуекі-рюко» (досл. яп. сталість-мінливість) –  відчуття незмінності одвічного в мінливому світі, тобто вірність поетичним традиціям за постійних змін поетичних форм.


Туман і мряка
Застять Фудзіяму,
А все одно – не відвести очей!
                 Мацуо Басьо   (1684)

Старий ставок.
Пірнуло жабеня –
Вода сплеснула.
         Мацуо Басьо   (1686)

Хоча і п‘ю,
Все більш мені не спиться.
Нічний сніжок!   
            Мацуо Басьо     (1686)

Рогатий равлик
Рухається так,
Неначе ієрогліфи виводить.
               Йоса Бусон     (1768)

Худеньке жабенятко,
Не здавайся!
За тебе вболіває сам Ісса!   
            Кобаясі Ісса     (1816)

Нумо, равлику,
Потихесеньку
Підіймайся на Фудзіяму!   
            Кобаясі Ісса     (1823)